Проходження лікарів

Для того, щоб потрапити у спеціалізований дитячий садок, Глібу необхідно було пройти психолого-медико-педагогічну комісію (ПМПК), отримати їхній висновок, рекомендації і тоді, на основі цього висновку, можна було потрапити до цього закладу.

Нам дали медичну форму для проходження усіх необхідних лікарів – ЛОР, окуліст, невролог, психіатр і педіатр. ЛОР виявила аденоїди першого ступеня, окуліст перевірила зір своїм інструментом,  оскільки Гліб ще не розмовляв –у цих лікарів все було добре.

Невролог у дитячій лікарні – це взагалі окрема історія. Перед тим, як потрапити до загальноосвітнього дитячого садочка, коли ми ще не знали, що у сина аутизм, цей «спеціаліст» оглядала Гліба і не виявила нічого незвичайного. Коли ж дізналась, чому ми до неї прийшли цього разу, за хвилину безапеляційно написала в медкарті «АУТИЗМ» і з почуттям виконаного обов’язку відпустила нас.

Я взагалі не довіряю лікарям в державних лікарнях і намагаюсь лікувати себе і свою родину в приватних клініках, і в цьому випадку теж звернувся до приватного психіатра. Зовсім випадково ця лікарка була також членом комісії ПМПК і була в курсі того, що і як записувати в цій формі.

Після всіх цих лікарів нам дала висновок педіатр Гліба, яка ще за півроку до цих подій несміливо припустила, що у сина може бути затримка розвитку і нам слід звернутися до психіатра. Тоді це припущення викликало у нас з дружиною мовчазне обурення, але все ж таки, лікарка виявилась права. Була б вона тоді більш наполегливою… але минулого не повернеш.

Через завідуючу спеціалізованого дитячого садка ми дізнались про час та місце проходження комісії. З моменту початку проходження лікарів і до потрапляння в новий садок пройшло більше місяця. Коли ми проходили повз   старий дитячий садок, син з надією дивився в той бік і в його очах було бажання потрапити туди.

День ПМПК

Ось і настав день проходження ПМПК. Дружина залишилась з меншим сином вдома, а я поїхав з Глібом.

Кожна дитина для проходження комісії була записана на визначений час з інтервалом 20 або 30 хвилин. Точно не пам’ятаю. Як завжди, не обійшлося без накладок і ми просиділи очікуючи в коридорі приблизно 40 хвилин. Ці хвилини здавались вічністю. Гліб грав на моєму телефоні і для нього час йшов по-іншому.

І ось нас покликали. Комісія вже мала наші документи і вони знали, хто до них зайшов. Ближче до входу стояв маленький столик зі стільцем, за яким сиділа жінка і в подальшому давала Глібу завдання. Також в кімнаті знаходилось ще 6 різних спеціалістів комісії, які спостерігали за сином.

Глібу запропонували сісти за маленький столик, я сів поряд. Після короткої розмови голови комісії зі мною, жінка почала тестувати Гліба.

Порахувати, показати кольори, співвіднести кольори та форми – всі ці завдання Гліб виконав з легкістю і йому було цікаво. Ще, звичайно ж, скласти пірамідку (без неї ніяк). Тому ця жінка вирішила ускладнити завдання за командою членів комісії. І це призвело до того, через що ми з сином сиділи на той момент в тій кімнаті.

Гліб отримав завдання, яке просто не хотів виконувати і потягнувся до предмета, що зацікавив його. І ця жінка сказала слово «НІ!». На цьому тестування завершилось. Гліб увімкнув свою сирену, яку чули, мабуть, у всій будівлі.

Вся комісія трохи запанікувала. Жінка, що вимовила чарівне слово, була здивована, що Гліб так відреагував. Нас швидко оформили і пообіцяли зробити висновок у стислі терміни. Голова комісії дала мені координати організації батьків дітей з аутизмом у Кривому Розі. Виявилось, що в місті більше 100 сімей, в яких є діти з аутизмом.

Повторну комісію Глібу призначили через 2 роки, на ній син всіх здивував своїм прогресом.