Взаємодія з молодшим братом

За місяць до 3-річчя Гліба у нас з’явився ще один син – Матвій. Коли я привіз дружину з молодшим сином додому і ми поклали його в ліжечко, Гліб зацікавлено підійшов і доторкнувся до нього пальчиком. Це був єдиний знак уваги, який наш старший син виявив до молодшого в перші пів року його життя. Тоді ми ще не знали, що в сина аутизм і лише через три місяці потрапили на консультацію до психолога, який припустив цей діагноз у сина.

Матвій підростав, розвивався за графіком нормотипової дитини. Десь у 6 місяців, коли він вже почав повзати, Гліб почав помічати меншого. «Хто це тут повзає і плутається під ногами?» — мабуть він думав так.

Чим старшим ставав Матвій, тим очевиднішою ставала різниця в розвитку обох братів. Менший почав ходити в рік і Гліб уже не міг від нього ніде сховатися. Хочеш не хочеш, а доводиться взаємодіяти. Тоді ми зрозуміли, як нам повезло, що в нашій родині з’явився Матвій. Нам попався енергійний, веселий, бешкетний малюк, іноді просто «ураган», який постійно витягав Гліба на взаємодію і не давав йому спокою, таким чином формуючи в ньому навички спілкування.

Коли ми почали працювати з нашою кураторкою , вона сказала, що наші діти стануть кращими друзями, коли виростуть. Тоді ми з дружиною про це навіть не думали. Глібу було 4 роки, а Матвію лише рік. Через три роки після цієї розмови я розумію, що так і буде (я дуже на це сподіваюсь). Наші сини діляться один з одним, підтримують, захищають. Не обходиться, звичайно ж, без конфліктів, а іноді і дрібних потасовок. Але це природньо і для нормотипових братів з різницею в три роки і менше.

Матвій – наш помічник в розвитку в узагальненні навичок свого брата, а також наша надія на те, що Гліб не залишиться сам в цьому світі після нас.