Однією з найнеобхідніших життєвих навичок, яка дозволяє дитині перебувати спокійно і без стресу в громадських місцях – це навичка чекати. Цієї навички до того, як ми почали працювати з нашою кураторкою, у Гліба не було. Тому це був один із наших перших запитів до Алли Сергіївни. А саме – як навчити сина чекати.

Вдома, на вулиці, в магазині та інших місцях Глібу було необхідно що-небудь тут і негайно. Слова «чекай» або «почекай» моментально викликало в сина істерику. Навіть якщо ми могли дати те, що син просить, але для цього потрібно було хоч трохи почекати.

Купуючи якись смаколик у супермаркеті, ми відкривали його відразу в магазині та давали Глібу. На касу ми вже приносили обгортку та оплачували вже по суті з’їдений сином смаколик. Ми всіляко хотіли уникнути істерики Гліба у громадському місці і він цим користувався. На той момент синові було вже 4 роки й істерична поведінка у громадських місцях викликала подив у людей, а в нас із дружиною почуття сорому.

На наш запит Алла Сергіївна написала нам протокол навчання інструкції «чекай». На одній із наших онлайн зустрічей ми розібрали з нею протокол, обговорили стратегію реалізації, незрозумілі для нас моменти та розпочали його реалізацію.

Ця навичка була однією із загальної стратегії отримання керівного контролю над Глібом. Як візуальна підказка використовувалася картка «чекай», яку ми показували Глібу одночасно зі словесною інструкцією «чекай». Тоді ми вчили сина на російській мові, тому й картка була російською.

Суть навчання даному навику полягала в тому, щоб Гліб вчився чекати на початку мінімального часу (1 сек) за допомогою візуальної підказки. Потім, поступово збільшуючи цей час з інтервалом в 5-10 с, довести час очікування до 1 хвилини з карткою. На наступному етапі необхідно було поступово прибрати візуальну підказку, роблячи розрив у часі між забиранням картки та наданням заохочення. У результаті в нас залишилася тільки інструкція «чекай», а також Гліб,що спокійно чекає,  і задоволені батьки.

Не обійшлося, звичайно, без помилок, які ми розбирали на наших зустрічах з куратором. Не помиляється той, хто нічого не робить.

У часі, разом з виправленням помилок, у нас на навчання даній навичці Гліба пішло близько двох місяців, але після цього ми могли спокійно сказати синові «чекай» в будь-якому місці та в будь-якій ситуації.