Я не автоаматор і авто у мене немає, тому всі наші пересування відбуваються громадським транспортом. З самого раннього дитинства ми з Глібом їздили на трамваях, тролейбусах, автобусах і потягах. На літаках він поки що не літав, але, я думаю, ще політає.
Для переміщення містом ми використовуємо маршрутки, трамваї, тролейбуси. Раз на рік (іноді і два рази) ми їздимо до бабусі. Гліб настільки звик до цих поїздок, що поводиться абсолютно спокійно, дивиться у вікно і вже сидить на окремому кріслі.
У віці 2 років у сина було одне дивне бажання, яке ми тоді списували на вік, оскільки не знали про його аутизм.
В трамваї він не хотів сидіти на колінах ні в кого з батьків. Він хотів, щоб я його тримав на руках, стоячи в рухомому трамваї. Люди в трамваї поступалися нам місцем, але сісти на нього я не міг, тому що Гліб одразу ж влаштовував істерику і мені доводилося вставати. Продовжувалось це недовго, але було одним з тривожных сигналів.
До Азовського моря від бабусі приблизно 100 км, море там неглибоке і тепле, тому ми їздимо туди.
Ми знімаємо номер у приватному пансіонаті з 10 номерів з невеликим внутрішнім подвір’ям та альтанкою. Минулого року було багато дітей Глібового віку, але він з ними не грався. Матвій із задоволенням грався би, але для них він був занадто маленький.
Ніхто в пансіонаті не помітив, що з Глібом щось не так. Він не влаштовував істерики, виконував всі наші інструкції, а те, що не грався з дітьми – нікого не хвилювало.
На пляжі ми теж не виділялися. Купалися, загоряли, Гліб з Матвієм гралися піском і бігали пляжем.
Я завжди з дітьми в морі або не зводжу з них очей, коли вони хлюпаються в морі на невеликій глибині. Позаминулого літа, коли Гліб ще плавав на надувному колі (минулого літа на нарукавниках), він перекинувся і опинився головою під водою. Я був за три метри від сина і за долі секунди, які здалися мені вічністю, опинився біля нього і підняв його на поверхню. Як тільки Гліб винирнув з моєю допомогою, він одразу ж подивився на мене і на мою реакцію на те, що відбулося. Я бадьорим голосом вигукнув, що він здорово пірнув і який він молодець, хоча всередині все стиснулось і серце вистрибувало з грудей. Після моїх слів він розплився в посмішці і готовий був далі плавати і пірнати, ніби він опинився під водою заплановано і нічого страшного не відбулося.
Якби я почав ахати, охати і голосити то, думаю, що Гліб би перелякався і розплакався. В нього міг би з’явитися страх води і ми би ще довго це виправляли. Але це мої здогади і домисли. Сталося так, як сталося і я радий, що в той момент вчинив саме так.
Ще однією розвагою на морі є, звичайно ж, качелі, каруселі і машинки, якими діти можуть керувати самі або батьки керують за допомогою пульта. Гліб попросив дозволу покататися на такій машинці. Я сумнівався: дозволити сину керувати самому або використовувати дистанційний пульт керування. Справа в тому, що майданчик, де каталися діти на цих машинках, був дуже жвавим місцем і там ходило багато людей. Чи зможе Гліб керувати машинкою сам, не наїжджаючи на людей?
Він впорався краще, ніж деякі його нормотипові однолітки. Я дуже переживав і ходив поряд з ним для підстраховки.
Цього літа ми знову поїдемо спочатку потягом до бабусі, а потім на море. Я дуже сподіваюся, що цього року Гліб захоче і зможе погратися з однолітками, якщо вони там будуть. Спробую навчити Гліба плавати.
