З 13 березня 2020 року у Гліба у школі оголошено карантин у зв’язку з коронавірусом, втім, як і по всій Україні. Спочатку закінчення картантину було заплановано на 3 квітня, але, як виявилося, пізніше його подовжили ще до 24 квітня.

У новинах по телевізору, які ми обговорювали із дружиною між собою, темою номер 1 був коронавірус та карантин. Гліб спокійно сприйняв карантин, навіть радше зрадів. Не треба прокидатися рано, йти до школи, можна сидіти вдома, дивитися ролики з Ютуба по телевізору чи грати в телефон. Просто рай.

Запитань про вірус він не ставив, на відміну від Матвія. Молодший син був трохи стривожений, що природно для цієї ситуації, але ми йому пояснили, що якщо дотримуватися запобіжних заходів – мити руки, одягати маску, не облизувати пальці, то ми не заразимося і тривога спала. Гліб на вигляд був спокійний як слон і виду не подавав, що його щось турбує.

Наш старший син знає більше, ніж ми думаємо насправді. Він як локатор уловлює всю інформацію навколо нього, а ось як він її сприймає незрозуміло, поки його не запитаєш. Адже він ніколи не розповідає. І ми вирішили спитати його. Ось такий діалог вийшов у дружини із Глібом.

– Глібе, чому ти не ходиш до школи?

– Тому що на вулиці бактерії (він називає вірус бактеріями, але суті це не змінює)

– А коли на вулиці бактерії не можна ходити до школи?

– Так, не можна.

– А чому не можна?

– Тому що не можна далеко йти?

– Чому не можна далеко йти?

– Не знаю.

– Що станеться, якщо далеко піти?

– Якщо далеко піти, то атакує (тут дослівно) бактерія.

– Як захиститись від бактерії?

– Потрібна маска. А ще потрібно викликати швидку допомогу, щоби перемогла бактерії.

Після цієї розмови ми зрозуміли, що Гліб уловив суть проблеми. На той час на просторах інтернету вже з’явилася соціальна історія про карантин від команди «Диво гра» http://www.dyvogra.com/ru/children-about-quarantine/, яку ми вирішили показати синові, щоб закріпити його знання про карантин.

Через тиждень ізоляції вдома у дітей розпочався стан апатії. Я хоч ходив працювати, а дружина зрідка в магазин без дітей. Ми вирішили у вихідні сходити погуляти до парку, але при цьому провели інструктаж дітям, що контактувати ні з ким не можна, грати на майданчику теж. Ми взяли з собою велосипед, самокат, крейду і пішли до парку кататися та малювати.

Ця прогулянка трохи розвеселила дітей та зняла напругу. Ми вирішили раз на 2-3 дні виходити на прогулянку всією сім’єю, поки це можливо, щоб розвіяти сум і тугу від сидіння вдома. На наступні вихідні ми пішли на шкільний стадіон недалеко від будинку. Там теж гуляла інша родина з 4-х чоловік як і наша. У нас був футбольний м’яч, побачивши який хлопчик років 9ти з іншої родини підійшов до нас і попросився погратись з нами. Матвій запитав, чи не має він вірусу, хлопчик відповів негативно. Тоді Матвій сказав, що якщо вірусу немає, то може пограти. Ми пограли у футбол, пострибали на скакалці та пішли додому.

Поки що футбол, скакалка та їзда на велосипеді наші єдині розваги поза домом. Дивлячись на Гліба не скажеш, що він страждає від відсутності соціальних контактів, але коли вчителька сина написала в чаті, що нудьгує за ним і передає йому привіт, а ми сказали це Глібу, то він розквітнув як травнева троянда і був дуже радий цьому.

Два тижні карантину ми пережили, але з 30 березня 2020року у нас з’явилася нова «розвага», якщо можна так назвати – дистанційне шкільне навчання, але про це в наступній статті.