Десь за рік до переходу нашого сина з дитсадка до школи ми зіткнулися з проблемою такого характеру. Гліб на наших із ним заняттях став із великою затримкою відповідати на наші запитання. Таке почуття, що він відлітав у своїх думках до іншого світу. Домогтися від нього швидкої відповіді було дуже складно. Незабаром до школи і там вчитель не буде чекати, поки він повернеться у своїх думках до класу і зволить відповісти на запитання.

Цю проблему ми озвучили нашій кураторці, і вона запропонувала укласти з Глібом поведінковий договір. У цей час проходила міжнародна онлайн-конференція з прикладного аналізу поведінки, на якій одна з доповідачів розповідала свій успішний досвід застосування поведінкового договору. Причому цей досвід був отриманий з нормотиповим хлопчиком. Також вона показала книгу, в якій було дуже доступно і зрозуміло описані всі принципи укладання поведінкового договору, і ми з Аллою Сергіївною вирішили спробувати застосувати поведінковий договір до нашої ситуації.

Книга ця називалася «Давай домовимося» автори Джилл Дардіг та Вільям Х’юард. Я замовив себе цю книгу в одному із книжкових інтернет-магазинів. Нажаль зараз вона є тільки російською. Причому тільки в п’ятому магазині, які я обдзвонював, вона опинилася в наявності. Книжка написана у формі художньої літератури. У ній описується сім’я з п’яти осіб – мама, тато та троє дітей, які змогли налагодити взаємини після укладання поведінкових договорів між собою. Слово аутизм не зустрічається жодного разу, тобто вона орієнтована зміну поведінки нормотипових людей, але використовувати її можна й для дітей із аутизмом.

До нашої основної мети (швидко відповідати на запитання) наша кураторка запропонувала додати додатково і навички по господарству – складання своїх речей у шафу та миття посуду після себе.

Ми розпочали укладання договору. Сам договір – це прямо договір письмово у табличній формі, в якому представлені сторони договору, предмет договору, обов’язки сторін та винагорода за виконання зобов’язань. Все як у справжніх юридичних документах лише у спрощеній формі, але суть та сама. Наприкінці ми поставили підписи та дату укладання договору.

Гліб у виконанні умов договору отримував зірочки, які потім обмінював на заохочення. Умови договору та систему заохочення ми також візуалізували у вигляді картинок та повісили на холодильнику на видному місці. Була також зроблена планшетка для зірочок, куди Гліб вішав свої зароблені зірочки.

За два тижні Гліб почав швидко відповідати, складати речі і мити посуд без нагадування, а за два місяці, коли ці навички вже закріпилися, ми вже обходилися без поведінкового договору.

Це дуже дійєвий інструмент для навчання дитини взаємодії з середовищем та здобуття нових навичок. Ми неоднаразово викрористовували поведінковий договір для інших цілей та викорустовуємо досі. З віком ці договори стають простіші для складання та сприйняття (просто текст без візуальних підказок), тому що Гліб опанував багато нових навичок з нашого  першого договору, але обов’язково у письмовій формі.

У книзі Джил Дардіг є глава 11, в якій написані відповіді на дванадцять найпоширеніших питань про договори. Закінчити свою статтю я хочу дванадцятим питанням із цього розділу.

«Договірна система стосовно дитини – механістичний, бездуховний підхід.

 Ні це не так. Одне з найбільш гуманістичних завдань, що стоять перед вчителями і батьками, – навчити дитину справлятися з світом, що постійно змінюється. Договірна система – це лише спосіб систематизувати поточні відносини між дорослим та дитиною, тим самим сприяючи цій великій меті. Коли дитина з вашою допомогою розуміє, що поведінку можна освоїти через взаємодію з середовищем, а ви пропонуєте дитині методи контролю над цією взаємодією, у дитини з’являється можливість більшою мірою керувати своїм власним життям. Поведінкові договори можуть стати першим кроком на шляху до більш самостійного та людяного способу життя.»