Через 2 місяці після того, як Гліб з Матвієм почали відвідувати секцію по карате, настав час першого іспиту.
Іспитом це можна назвати лише умовно, швидше перевірка на фізпідготовку – віджимання, розтяжка і т. ін., але для наших дітей це було величезною подією в житті, яку ми відмітили у візуальному розкладі. Діти рахували дні до настання того самого іспиту.
Цей захід мав відбутися не в тій школі, де проходили тренування у Гліба з Матвієм, а зовсім в іншій. Ми з дружиною в тому районі міста не бували ніколи, тому потрібно було ретельно підготуватися.
Сама атестація (іспит) повинна була зайняти не більше 20 хвилин. Приїхати потрібно було хвилин за 10 до початку. Дітей розподілили на групи за часом, щоб не було скупчення людей та довгого очікування. Наші діти потрапили в одну групу на той самий час.
Ми проінструктували обох дітей щодо всіх нюансів проведення атестації, про які нам було відомо. В призначений час ми всі разом приїхали до тої самої школи за 10 хвилин до початку. Через карантин батьки та діти, що чекали на свій час, знаходились на вулиці. Незважаючи на плюсову температуру в другій половині листопада було прохолодно чекати навіть 10 хвилин. Діти щохвилини дивились на годинник на моїй руці і чекали, коли настане їхній час.
Група Гліба і Матвія повинна була здавати атестацію не на початку, а в середині заходу, тому я чудово розумів, що можуть бути накладки в часі. Хоч і не великі (5-10 хвилин), але для дітей це була ціла вічність. Я вже морально готувався пояснювати дітям, чому вони не можуть зайти рівно в той час, коли їм було призначено.
Однак (велика вдячність організаторам) затримка була лише в 1 хвилину. Вийшов хлопець, якого ми і діти бачили вперше в житті, зачитав зі списку прізвища тих, хто повинен зайти наступним. Матвій дуже емоційний хлопчик, тому відповів за себе і за брата, що вони є і готові зайти. Гліб дещо знітився, проте зайшов разом з усіма до школи і пройшов разом з братом в зал для здачі іспиту.
За 20 хвилин обидва наших сина щасливі вибігли з сертифікатами про те, що вони успішно пройшли атестацію і отримали 10 кю – найменший розряд в карате. Емоції зашкалювали у обох, а найголовніше для нас з дружиною те, що Гліб отримав досвід і успішно впорався з усіма завданнями в незнайомій обстановці з незнайомими людьми.
Хоча поруч була підтримка у вигляді меншого брата і тренера секції по карате, який знаходився безпосередньо в залі, де проводилася атестація, але все одно – це було величезне досягнення нашого сина.
Ми з дружиною дуже задоволені, що віддали обох дітей на секцію карате. В фізичному плані обидві дитини стали більш розвинені лише за 2 місяці. Знайомство з іншими дітьми, відвідування нових місць, заходів, іспитів – все це сприятливо відбивається на розвитку Гліба, тому, в подальшому плануємо, що обидва наших сина будуть продовжувати відвідувати секцію карате.
Якщо все буде складатися добре і надалі, то прийде момент і перших спарингів на змаганнях. Цікаво буде подивитися на реакцію Гліба на них, але це буде дещо пізніше.
