Давно відомо, що люди з аутизмом схильні,  в основному, до індивідуальної діяльності і не дуже люблять працювати в команді.

Це також властиво і Глібові, хоча деякі прориви і бажання бути в команді у Гліба, все ж таки, присутні.

 Гра у дворі в футбол сину дуже подобається, хоча і з моїми підказками – коли давати пас, коли бити по воротам і т. ін.

Перше вересня цього року припало на неділю і в нашому місті в одному з парків в цей день проходило «Свято сім’ї». Планували ми поїхати на нього всі разом, але у Матвія піднялася температура і ми з Глібом поїхали вдвох.

На святі було дуже шумно, багато людей і різних локацій. Однією з локацій, що привернула увагу Гліба, була гра у флорбол. Це один з різновидів хокею в літніх умовах. Син попросився пограти в цю гру. Я трохи боявся, що Гліб випадково вдарить когось ключкою або почне плакати через програш. Та все ж таки вирішив подивитися, як син себе поводитиме і, в разі потреби, був готовий втрутитися в ситуацію будь-якої миті.

Необхідно було підійти до організаторів та записатися в чергу на наступну гру, оскільки бажаючих було дуже багато. Ми підійшли, я записав Гліба і він почав чекати на свою чергу, дивлячись, як грають в цей момент інші.

Організатори покликали нових гравців, включаючи Гліба, розповіли правила гри, поділили дітей на команди, роздали інвентар. Я зайшов на майданчик, проінструктував сина ще раз з приводу правил гри і почав напружено чекати.

Почалася гра, Гліб місцями поводив себе дивно, але, в цілому, брав участь у грі нарівні з іншими. Дуже емоційно радів, коли його команда забивала гол і кілька разів навіть вдарив по м’ячу в сторону воріт.

Хлопчик, який стояв на воротах на початку гри, попросив Гліба в середині гри з ним помінятись місцями. Гліб став на ворота, а хлопчик пішов грати на поле. Їхній діалог проходив без моєї участі і син зрозумів, про що його попросив незнайомий хлопчик у запалі гри. Я дуже зрадів цьому моменту.

На воротах стояти дуже нудно, тому надовго Гліба не вистачило і через кілька хвилин він покинув цей відповідальний піст та побіг грати на поле. Більш старший хлопчик з команди сина побачив, що ворота без захисту, та кинувся їх захищати. «Над почуттям відповідальності потрібно ще багато працювати», – тоді подумав я.

Команда Гліба виграла, син був дуже задоволений, а я пишався його успіхами в командній грі.