Рівно рік тому, в день семиріччя сина, я запустив свій блог. Сьогодні Глібу 8 років, а моєму блогу – 1 рік.
За цей рік сталося багато різних подій, які вплинули на розвиток сина. Найголовніше – це закінчення спеціалізованого дитячого садочка та вступ до інклюзивного першого класу Криворізької педагогічної гімназії.
Мені здається, що для нас з дружиною ці зміни минули більш тяжко, ніж для Гліба. Точніше, не самі зміни, а очікування на них. Ми дуже хвилювалися, що син у середовищі нормотипових однолітків у класі з 25 дітей буде почувати себе незручно і некомфортно, що не буде справлятися з завданнями вчителя, буде проявляти небажану поведінку і «літати у хмарах».
Іра була готова будь-якої миті прийти на допомогу Глібу в школі у якості асистента дитини, за наявності асистента вчителя і самого вчителя в класі. На щастя, таке втручання не знадобилося. Не без проблем (які ми залагоджували), але син зміг досить швидко адаптуватися до шкільного життя – навчився самостійно купувати булочку в шкільній їдальні, їздив у шкільні поїздки з класом, брав участь у новорічному класному номері і т.ін.
Успішній адаптації Гліба у школі сприяла також доброзичлива і толерантна атмосфера в класі, яку створила вчителька сина. І в цілому у школі приємна, дружня атмосфера. Не лише Гліб із задоволенням іде до школи, але й інші діти. По їхнім обличчям видно, що для них школа – це не каторга, а приємне проведення часу із користю.
Більшість нових навичок, що набув Гліб за цей рік, він набув у школі. Як академічних, так і соціальних. Тому ми жодного разу не пошкодували про свій вибір школи.
Крім школи ми знаходили і час для дозвілля – відвідували кінотеатр, ходили в басейн, каталися на ковзанах. Глібу це все подобається, але у звичний уклад життя внесла свої корективи епідемія коронавірусу, через яку ми, як і весь світ, сидимо на карантині.
Гліб закінчує навчальний рік на дистанційному навчанні, з надією на відновлення навчального процесу в стінах школи.
А поки що син опановує новий велосипед, який він отримав у подарунок на день народження, відтворює крейдою на асфальті комп’ютерні ігри, грається радіокерованими машинками на з меншим братом Матвієм.
Попереду ще багато життєвих навичок, які Глібу потрібно опанувати, а нам з дружиною його цим навичкам навчити. Здається, ще багато часу на навчання, але він такий швидкоплинний. От ніби зовсім нещодавно ми дізнались про аутизм у сина, а сьогодні йому вже 8 років і він практично закінчив перший клас.
Маленькими кроками ми йдемо до нашої остаточної мети – самостійного життя Гліба. Я вірю, що він зможе її досягти з нашою допомогою і прожити щасливе повноцінне життя. І мені ще буде про що написати у своєму блозі.
