Я чув, що школа Гліба славиться організацією безліччю заходів, як у навчальному закладі, так і поза його стінами, але я не думав, що в перший же місяць навчання сина їх буде так багато.
Спочатку Гліб їздив із класом до театру на виставу. Ми з дружиною особливо не переживали з цього приводу, бо в дитячому садку син вже їздив у цей театр і поводився там спокійно. До того ж, він перебував у закритому приміщенні, де контролювати дітей не дуже складно.
Після цієї поїздки було анонсовано іншу поїздку – за місто на страусину ферму. Там Гліб ніколи не був та й дорога більш далека, ніж у театр, плюс відкритий простір були тими чинниками, які змусили нас сумніватися – чи відпускати сина у цю поїздку. Все ж таки ми вирішили, що можна спробувати, враховуючи як хвалила вчителька за його організованість та дотримання інструкцій у класі.
З собою необхідно було взяти гроші, щоб покататися на дитячому паровозику та купити сувеніри. Зважаючи на досягнення Гліба у купівлі булочки у шкільній їдальні, ми з легкістю дали йому із собою 50 гривень на розваги.
Багато батьків однокласників нашого сина намагалися нав’язати гроші вчительці, мотивуючи тим, що діти можуть їх втратити. Жанна Станіславівна зрозуміло пояснила, що діти ніколи не зможуть навчитися користуватися грошима, якщо це робитиме хтось за них.
Також із собою необхідно було взяти дрібно нарізані морквину або яблука, щоби годувати живність на фермі (там крім страусів є і кури, і кози, і кролики та ін.).
Ми спорядили Гліба всім необхідним і син поїхав, як він казав, на «ферму страусів». За словами вчительки у поїздці син поводився добре, катався на паровозику, годував тварин і купив сувенір.
Від самого Гліба інформації ми отримали дуже мало, тому що йому ще важко дається навичка розповіді про події минулого дня.
Гліб тільки зміг розповісти, що хотів купити ручку з пір’ям страусів за 50 гривень, а йому не вистачило грошей, бо він витратив 25 гривень на катання паровозиком, тому син купив магнітик на холодильник із зображенням страусиної ферми.