Після року відвідування секції з карате настав час і перших змагань для Гліба.

Ми з дружиною за кілька тижнів до змагань кілька разів розмовляли з сином з приводу його можливої ​​поразки, на що він відповідав, що жодної краплі не засмутиться, якщо програє. Насправді все сталося трохи інакше.
Змагання проходили серед дітей міста Кривий Ріг, які відвідували секції карате у різних частинах міста. Було дві категорії змагання:

1. Діти одного віку та підготовки змагалися між собою. Наприклад, дев’ятирічка новачок з дев’ятирічкою новачком або 12-річний досвідчений з такого ж віку досвідченим спортсменом.

2. Діти одного віку, але різної підготовки (вони же пояси) змагалися за кубок між собою.

Початківцям тренер рекомендував брати участь поки що в першій категорії, тому Гліб брав участь лише в ній.

Молодший брат його Матвій, який теж ходить із Глібом на секцію карате, брав участь у 2-х категоріях. Матвієві всього 6 років і в його віці майже всі новачки, а ось Глібу 9 років, тому є діти, які вже 3-4 роки займаються карате, а хтось, як наша дев’ятирічка, лише один рік.
Самі змагання проходили у школі, де наші діти жодного разу не були. Ми із дружиною переживали за наших синів, особливо за Гліба. Чи не розгубляться вони у незнайомій обстановці у натовпі незнайомих людей? Хоч змагання і були організовані так, що діти певного віку змагалися у різний час, але людей все одно було дуже багато.
Першим виступав Матвій із збором біля школи на 9-50. Дружина з ним поїхала перша, а за 1,5 години приїхав і я з Глібом.

У зв’язку з карантином батьків не пускали до школи. На певний час зі школи виходив один із організаторів змагань, називав прізвища та заводив усіх дітей гуртом до школи і далі проводив у спортзал.

Змагання проходили в 3х локаціях (татамі) і навпроти кожного татамі стояла камера, кожна з яких вела пряму трансляцію в YouTube, тому у нас була можливість поспостерігати за змаганнями. Трансляція була без звуку, але хоча би можна було подивитися.
Єдиний нюанс, що ми не знали на якому саме татамі виступатимуть наші діти, тому доводилося «стрибати» трансляціями, щоб не пропустити їхні виступи.

Матвій у порівнянні зі своїми однолітками нижчий на зріст, тому йому важко захищатися від більш високих суперників. Хоча виступив він непогано для першого разу. Зайняв два треті місця в обох категоріях. На відео він нижче зростом із синім поясом.

Потім настала черга Гліба виступати у категорії з дев’ятирічками. Зайшло їх до школи чоловік 20. Ми з дружиною дуже переживали чи впорається він у незнайомій обстановці? Чи не розгубиться?

Як на зло ще стався якийсь збій у трансляції на другій камері, у якої був найширший кут огляду та найвища якість зйомки, тому ми з двох смартфонів з дружиною стежили за 1-ою та 3-ою камерами.

Роздільна здатність відео на двох працюючих камерах була низької якості і через непрацюючу другу камеру була «сліпа зона» в залі, де проходили змагання. Тому ми ніяк не могли виявити свого сина і в кожному блондині, який потрапляв у кадр камер, що працюють, ми з дружиною намагалися розрізнити Гліба. Але в жодній дитині зі світлим волоссям сина нам розрізнити не вдавалося.

Я вже почав нервувати. Раптом він розгубився і не зміг перевдягнутися або в незнайомій школі не зміг знайти прохід із роздягальні до спортзалу. Гліб пішов на змагання з мобільним телефоном і я мав порив зателефонувати йому, щоб з’ясувати чи все з ним гаразд. Але мене  зупинила дружина і за пару хвилин ми побачили на третьому татамі нашого сина.

Виглядав він цілком зібрано і по бойовому. У мене трохи відлягло від серця і ми з дружиною стали переживати далі за Гліба вже в бою.

Хлопчик, з яким син вийшов на татамі, був досвідченішим і Гліб йому програв. Наприкінці відео видно, що Гліб засмутився і заплакав через поразку, але за розповідями його та тренера ненадовго. У підсумку він посів також 3-е місце, як і Матвій. На відео Гліб із синім поясом.

Найголовніше, що наш син з аутизмом зміг зорієнтуватися у незнайомій обстановці з незнайомими людьми, виконував усі команди судді на татамі та стримав свої сльози від поразки до самого кінця, давши волю емоціям вже після того, як бій закінчився і він вклонився супернику наприкінці.

Після змагань ми всією сім’єю зайшли до McDonald’s, відзначивши таким чином перші змагання з карате у житті наших дітей.