В Кривому Розі є досить згуртована организація батьків дітей з аутизмом, про яку ми дізнались від голови першої в житті Гліба ПМПК. Я зв’язався з керівниками цієї організації і з того часу ми, за можливості, беремо участь в сумісних заходах.
Одним з таких заходів було відвідування плавального басейну. Глібу тоді було майже 4 роки, рівень розуміння мовлення був невисоким, поняття про басейн він не мав, але купатися в ванній дуже любив. Ми вирішили відвідати даний захід, але провести перед цим певну підготовку.
На Youtube знайшли відеоролики, де діти плавають в басейні і показали Глібу. Він дивився дуже уважно, а я коментував те, що відбувалось на екрані. Потім я спитав, чи хоче син піти в басейн, він відповів «Так». На той час мовлення у Гліба було погано розвинене і всі відповіді зводилися до одного слова.
У визначений день і час ми приїхали в басейн. Ми зайшли з Глібом в фойє, роздяглися, перевзулися і, організовано з іншими відвідувачами басейна, піднялися в роздягальні. Під цей захід, спеціально для нас було виділено окрему доріжку, де плавали тільки батьки з дітьми з аутизмом із нашої організації. До речі, бажаючих було не багато – я з Глібом та ще дві пари батьків-керівників організації зі своїми дітьми. Тому однієї доріжки нам було достатньо. До того ж, людей в цей час було не дуже багато, незважаючи на те, що був вихідний день.
Глібу було цікаво і страшно водночас. Я ледве вмовив його зайти у воду в мене на руках. Я підкидав його над водою, занурював у воду по шию, підтримуючи і поступово віддаляючи його від себе на витягнутих руках. Через 10 хвилин Гліб вже впевнено і без страху відчував себе у воді. Вода була для мене прийнятної температури, але для сина була прохолодною і через 15 хвилин він почав тремтіти від холоду. Ми вийшли з води, я закутав його в рушник і обійняв, щоб зігріти. Так ми зробили ще 2 запливи, але вже по 10 хвилин, оскільки Гліб почав швидко замерзати.
Я дуже люблю плавати, навіть в школі трохи займався плаванням. Мені дуже хотілося хоча б трішки поплавати, але покинути сина я не міг.
Мені на допомогу прийшла одна з матусь, що були з нами в басейні. Вона взяла Гліба на руки, а я стрибнув у воду, щоб трохи поплавати.
Коли я плив від протилежного бортика назад, то почув, як син кричить не своїм голосом і виривається з рук цієї мами в мій бік. І тут до мене дійшло. Я ж не сказав Глібу, що трохи пропливу і повернусь назад! Я думав, що він не помітить моєї відсутності, адже коли я ішов з дому на роботу йому було байдуже! А тут така реакція! Я не очікував!
Після того ми ще кілька разів відвідували цей басейн, але потім знайшли інший, з теплішою водою.
