Серед батьків дітей з аутизмом існує 2 думки щодо інклюзивної освіти:

1. Одні батьки вважають, що їхній дитині не підходить інклюзивна форма навчання (з різних причин) і їй буде краще у спеціальній установі.
2. Інші батьки впевнені, що завдяки інклюзії їхня дитина зможе навчитися необхідним навичкам для перебування в майбутньому у дорослому житті в суспільстві, а у спеціальній установі цим навичкам не навчити.

Дуже часто на просторах інтернету (зокрема у фейсбучних групах, пов’язаних з аутизмом) під постом про інклюзію обидва табори намагаються довести протилежній стороні «правильність» саме своєї думки.

Насправді обидві думки не взаємовиключають одна одну. Кожен з батьків сам знає можливості своєї дитини і повинен визначати форму навчання для неї.

На даний момент інклюзивна освіта в Україні перебуває у початковому стані. Багато складнощів щодо реалізації інклюзії у школах. Адміністрації шкіл та вчителі багато в чому не підготовлені для прийому дітей з аутизмом (більше психологічно), помічників вчителів не вистачає, компетенції педагогів не завжди достатньо, щоб упоратися з небажаною поведінкою дитини при її виникненні тощо.

Незважаючи на всі ці складнощі, ми з дружиною для Гліба обрали інклюзивну форму навчання у Криворізькій педагогічній гімназії.

Через два роки навчання можна сказати, що наш досвід інклюзії виявився успішним і ось чому ми так вирішили:

1. Гліб із задоволенням іде до школи і завжди з усмішкою виходить із неї. Він почувається там комфортно, і це найголовніше для нас.
2. Побачивши своїх однокласників поза стінами школи наш син з радістю зустрічає їх. Вони теж завжди з усмішкою вітаються з ним.
3. Усі члени команди супроводу завжди з нами дружелюбно розмовляють. Ми з ними обговорюємо всі успіхи та проблеми Гліба у школі. Разом радіємо успіхам і разом намагаємось вирішувати проблеми.
4. Адміністрація школи з самого початку підтримує нас, допомагає в організації інклюзії для Гліба.

Я особисто вважаю, що Глібу на користь іде саме інклюзивна форма навчання. Якщо думати про майбутнє доросле життя нашого сина, то саме в загальноосвітній школі можливо підготувати його до перебування в суспільстві. У нас попереду ще багато проблем, які потрібно буде вирішити. І чим старшим буде Гліб, тим ці проблеми будуть складнішими. Проте краще вирішувати проблеми, ніж ховатись від них у чотирьох стінах, бо потім уже буде пізно.

Я впевнений, що нам вдалося організувати успішну інклюзію для Гліба завдяки наступним чинникам:

1. Підготовка Гліба до школи. Я вже писав раніше, що ми самі займалися із сином під керівництвом нашої чудової кураторки. Саме наша команда (батьки+кураторка) підготувала Гліба до школи, розвинувши у ньому необхідні навички. Без цієї підготовки син навряд чи зміг навчатись у загальноосвітній школі за загальною програмою.
2. Повне сприяння адміністрації школи, зокрема директорки Прокоп’євої Тетяни Миколаївни в організації інклюзії для сина. Керівниця школи одразу поставила мету перед педколективом – організувати комфортне перебування Гліба у школі.
3. Взаємна підтримка та повага серед усіх учасників команди супроводу – вчительки, асистентки вчительки, психологині та мене з дружиною. Ми щодня обмінюємося інформацією щодо Гліба. Як особисто, так і в електронному вигляді за допомогою месенджерів. Ми з дружиною отримуємо багато фото та відео зі шкільного життя сина. Побачивши на власні очі позитивні емоції Гліба у школі, нас це заспокоює. Бувають, звичайно, проблемні моменти та негативні емоції, але їх дуже мало порівнянно з позитивними.
4. Вчитель Гліба – Лук’яненко Жанна Станіславівна. Завдяки їй у класі створюється сприятлива атмосфера і син почувається комфортно. Для неї кожна дитина особлива. І не має значення у нього особливі освітні потреби чи ні.
5. Батьки однокласників Гліба ставляться з розумінням до Гліба та повністю підтримують нас. Я ще на перших батьківських зборах розповів про аутизм Гліба та отримав підтримку батьків.

Я впевнений, що якби хоча б одного з цих факторів не було, то в нас не вийшла б успішна інклюзія.

Що було б, якби ми не підготували Гліба до школи, а кинули б його без підготовки на амбразуру? Навряд чи педколектив упорався б із сином і це була б провальна інклюзія.

Що було б, якби директорка школи прийняла би нас прохолодно та не підтримувала би, а ставила палиці в колеса? Ми навряд чи навіть подавали б документи до цієї школи.

Що було б, якби вчителька тихо виживала Гліба з класу, принагідно налаштовуючи батьків інших дітей проти нас? Навряд чи Гліб і ми протрималися б довго в цій школі.

На наше щастя, всі вищезгадані фактори успішної інклюзії зійшлися і ми з дружиною дуже задоволені вибором школи для Гліба.

Дорогу здолає той, хто йде. Дорога довга, але ми зупинятися не збираємося.