Через місяць перебування серед нормотипових однолітків у школі, у Гліба почали з’являтися бажання, які його однокласники легко реалізують в учбовому закладі, але для сина (на нашу думку) були ще не доступні через його непідготовленість.
Одним із таких бажань була купівля булочки у шкільній їдальні. Кожен навчальний день після першого уроку весь клас під керівництвом вчителя йде на сніданок до шкільної їдальні. Після того, як діти поїли, вони можуть купити в їдальні булочку, сік або будь-який інший десерт. Їм дають гроші батьки на ці покупки в межах 10-15 гривень та діти спокійно роблять покупки.
Дивлячись на своїх однокласників, Гліб теж почав проситись, щоб йому дали гроші на булочку. Син ніколи не робив самостійні покупки, хоча з нами він ходить часто магазинами і бачить як все відбувається. Ми вважали, що він не готовий поки робити самостійні покупки, але один випадок змінив нашу думку з точністю до навпаки.
У вихідний день, поки погода дозволяла, я вийшов із дітьми прогулятися до парку, а дружина залишилася вдома клопотати по господарству. Гліб їхав своїм велосипедом, а Матвій на самокаті. Наш шлях пролягав повз продуктовий магазин з обслуговуванням за прилавком.
Проїжджаючи біля цієї крамниці, Гліб раптом зупинився і почав просити купити води. Зайти в маленький магазин з велосипедом та самокатом ми не могли, необхідно, щоб хтось залишався на вулиці стерегти транспорт, а інші купували воду.
Залишити одного Матвія на вулиці я не міг, тож запропонував залишитись Глібу. Двері в магазин були зі склом і було видно з магазину, що відбувається на вулиці. Гліб не захотів залишатися на вулиці, і тоді мені прийшла ідея відправити Гліба з Матвієм купувати воду самостійно.Я дав 20 гривень Глібу на воду та відправив їх двох до магазину, спостерігаючи при цьому через скло у двері та готувався, у разі потреби, втрутитися у ситуацію.
Брати зайшли до магазину, знайшли холодильник із водою, Матвій дістав пляшку з водою та обидва стали в чергу. Вони були четвертими, попереду стояли 3 жінки, а я спостерігав і чекав на розв’язку з напругою.
Коли підійшла черга наших синів,продавчиня запитала Гліба: «Ти хочеш купити воду?», син відповів «Так» і простяг гроші. Жінка дала йому здачу і обидва горді вийшли надвір з пляшкою води. Ми з Глібом порахували решту і я сказав, що з цієї решти він може взяти собі гроші на булочку в школі.
Я був радий і приголомшений одночасно. Виявляється, Гліб вже доріс, щоб робити покупки самостійно. Він може порахувати гроші та скільки йому необхідно отримати решту в межах рахунку до 20.
Наступного дня у понеділок у школі дружина повідомила вчительку, що Гліб хоче купити булочку і ми дали йому гроші. Ми хотіли, щоб вчителька підстрахувала сина при покупці, хоча після покупки води ми були впевнені, що він впорається самостійно.
Після уроків Іра забирала Гліба зі школи та вчителька, розповіла, що син САМ купив булочку без її допомоги і сяяв від щастя, ніби зробив найголовнішу покупку у своєму житті.
Після цього ми стали давати Глібу кишенькові гроші в школу і для нього тепер процес покупки в шкільній їдальні стає повсякденною процедурою, але перша покупка, я думаю, запам’ятається йому на все життя.