Цього року Гліб випускається з дитячого садка та йде до школи. Ми з дружиною давно вирішили, що син піде до загальноосвітньої школи до інклюзивного класу. Благо, останнім часом в Україні підготували законодавчу базу для створення інклюзивного класу в загальноосвітніх школах, багато проводилося інформаційної роботи в суспільстві та в освітньому середовищі зокрема. Загалом нам випав сприятливий час і ґрунт для звернення до загальноосвітньої школи.
Наш вибір ліг на педагогічну гімназію, в яку ходить одна з дівчаток у нашому дворі. Вона дуже захоплено мені розповідала якась у неї чудова школа. Та й назва підкупила нас педагогічна гімназія.
Перше відвідування
У листопаді 2018 року ми зважилися піти в школу на прийом до директорки, прозондувати грунт і скласти свою думку про директора і школу. Я взяв із собою всі законодавчі акти з інклюзії, які були прийняті на той момент, і ми з дружиною з легким мандражем зайшли до приймальні директорки. Вона нас одразу прийняла.
Коли ми сказали, що прийшли з приводу зарахування дитини до першого класу, вона це сприйняла з ентузіазмом. Але після додавання, що дитина у нас з особливими освітніми потребами і ми хочемо відкрити інклюзивний клас, її ентузіазм різко зійшов нанівець. Розмова була довга. Я виклав усі законодавчі документи перед нею, сказав, що ми готові допомогти в створенні інклюзивного класу і в жодному разі не намагаємося скинути всі проблеми на школу, що у нас є кураторка, яка нам допомагає, і дуже багато теоретичних знань з інклюзії.
Звичайно, директорка чула про дітей з аутизмом та інклюзивні класи, але поки що особисто це її не стосувалося і ось прийшли ми. Вона сказала, що вивчить усі матеріали, які я приніс із собою. Ми обмінялися телефонами і домовилися зателефонувати.
Загалом розмова вийшла досить доброзичливою. Ми змогли справити хороше враження на директорку, та й вона нам сподобалася за першим враженням. Вийшли ми з дружиною зі школи з почуттям полегшення та надією, що це саме та школа, в якій Глібу буде комфортно.
Повторне відвідування
За два тижні ми зателефонували до директорки школи і домовилися зустрітися. Ми з дружиною йшли впевненіше, але в глибині душі сиділа невелика тривога.
Після приходу до школи ми не застали директорку в кабінеті, бо вона… прибирала листя за школою разом із вчителями та дітьми старших класів. Цей факт особисто для мене охарактеризував директорку школи як мудрого керівника без царських замашок. На мене це справило приємне враження.
Директорка одразу запропонувала нам домашнє навчання, але ми лагідно відмовилися. Я розумію, що вона жодного разу не стикалася зі створенням інклюзивного класу, і не хоче собі додаткових турбот, але ми прийшли не за цим.
Тоді вона почала розповідати, що все дізналася і не проти нашого вступу до школи інклюзивного класу. Нам необхідно було ще пройти комісію в ІРЦ (Інклюзивно-ресурсному центрі), тож тепер в Україні називається ПМПК. На підставі цього висновку директорка школи зможе створити інклюзивний клас і в цей клас виділять помічника вчителя. І саме вчителя, тобто допомагати він повинен вчителю справлятися з усім класом, а у разі потреби приділяти час Глібу. Можливо ще присутність у класі помічника дитини, але цього помічника держава вже не оплачує. Тільки за рахунок батьків або один із батьків може ним бути.
Цього разу ми вийшли з ще більшим натхненням та надією на сприятливе майбутнє у шкільному житті Гліба. Залишалося оформити всі домовленості з директоркою школи офіційно. Що пізніше ми й зробили.