Після того, як ми обрали школу і домовилися з директоркою про те, що вона прийме Гліба до себе в школу, ми вирішили зайнятися офіційною частиною оформлення сина до інклюзивного класу.

Для цього необхідно було пройти комісію в Інклюзивно-ресурсному центрі (ІРЦ). Так тепер після реформи і реорганізації називається ПМПК в Україні. Це було у далекому 2018 році.

Ми з дружиною поїхали в ІРЦ десь у листопаді, щоб подати заяву про проходження комісії.  Відстояли чергу з таких самих батьків, як ми. Після двох годин очікування, ми зайшли до кабінету і написали заяву. Для заяви знадобилися паспортні дані одного з батьків та дані Гліба зі свідоцтва про його народження. Нам призначили комісію на 5 березня наступного року, тобто через п’ять місяців після подання заяви.

Офіційно ми мали повідомити керівництву школи про те, що хочемо відкрити інклюзивний клас, як мінімум за пів року до початку навчального року. Для того, щоб була можливість створення необхідних умов для дитини згідно рекомендацій з висновку комісії ІРЦ. Тобто виходить, що ми маємо подати заяву до школи з висновком ІРЦ до 1 березня, а сама комісія у нас призначена на 5 березня. Теорія з практикою, як завжди не співпадають, але нам залишилося лише очікувати. Найпізніший термін подачі заяви про прийом до школи до першого класу згідно нового порядку зарахування до школи в Україні 31 травня. Тому деякий запас часу у нас був.

Ми дочекалися 5 березня і дружина з Глібом поїхали на комісію. Далі зі слів дружини.

Приїхали у призначений час. Затримка була мінімальною (5-10 хвилин не більше). Зайшли з Глібом до кабінету, де було всього дві жінки. Одна з них почала знайомитися з Глібом, дала йому час освоїтися, перш ніж почати тестування. Друга сиділа поруч, спостерігала і робила записи. Саме тестування зайняло хвилин 40-45. Перші 15 хвилин Гліб спокійно відповідав на всі питання і поводив себе досить спокійно. Перерв не давали, тому після 15 хвилин тестування він вже почав нервувати, відволікатися, втрачати концентрацію, сповзати під стіл. Жіночці, котра проводила тестування, доводилося постійно його приводити до тями і звертати його увагу на нові завдання. 

Навіть незважаючи на це, Гліб виконав майже всі завдання, крім тих, що були пов’язані з соціальною взаємодією. Наприклад показали картинку, де дівчинка розбила вазу і спитали: “як ти гадаєш, що відбудеться далі?” Або завдання пов’язані з переносним значенням фраз. Запитали, наприклад, як він вважає, що значить вираз “золоті руки”. На що Гліб відповів, що бувають ще… золоті зуби. Це дуже розсмішило всіх, але стало зрозуміло, що суть початкового виразу він не зрозумів.

   На комісії Гліба тестували і зробили висновок у наступних сферах розвитку.

1.Фізична

2.Мовленєва

3.Когнітивна

4.Емоційно-вольова

5.Навчальна діяльність

   У висновку написано, що Глібу необхідні особливі навчальні потреби. На підставі цього у нас з’явилася офіційна можливість відкрити інклюзивний клас. Також прописана психолого-педагогічна допомога наступних спеціалістів: практичний психолог школи, логопед, асистент вчителя та дефектолог. Для кожного спеціаліста розписані рекомендації  над чим саме працювати. Навіть для батьків є рекомендації  брати участь у розробці ІПР  та ефективно взаємодіяти з педагогами школи. Але це ми і так збиралися робити самі. 

   В результаті нам обіцяли підготувати висновок протягом двох тижнів, але підготували лише через місяць, з яким ми вже офіційно подали заяву про вступ до школи та відкриття інклюзивного класу.