Перший успіх застосування АВА

Під час тестування Гліба за системою VB-MAPP  у нас була проблема, яку нам допомогла вирішити наша кураторка. Це був наш перший успіх застосування АВА, так би мовити, у польових умовах.

На той час Глібу було майже 4 роки і проблема полягала в тому, що він категорично відмовлявся ходити своїми ногами до дитячого садочка, а лише виключно у мене на руках. Відстань до садка була приблизно 500 метрів і важив син тоді приблизно 10 кг.

Коли ми з ним виходили з під’їзду, Гліб ставав як укопаний і простягав руки до мене, щоб я його взяв. Беручи до уваги те, що я поспішав на роботу, а при моїй відмові син одразу впадав в істерику, мені доводилось іти йому на поступки та брати його на руки. У зворотньому напрямку (із садочка додому) мені також доводилось нести Гліба на руках.

Жодні вмовляння, перемови та аргументи не допомагали. «Ти вже дорослий хлопчик, тато втомився, давай сам ніжками та ін.» — все це було порожнім звуком і ніяк не діяло на Гліба, який на той час ще погано розумів звернене мовлення.

Наша кураторка запропонувала розв’язати цю проблему наступним чином. Використовуючи принцип Премака, який син вже успішно засвоїв, необхідно було запропонувати Глібу заохочення за те, що він самостійно буде йти до дитячого садка. Спочатку він іде своїми ногами, а потім отримує заохочення. В якості заохочення було обрано печиво, яке стало мотиваційним стимулом для першого слова  Гліба.

Першого дня він за звичкою попросився на руки і я висунув йому дану умову, показуючи при цьому печиво. Син, мабуть, не зрозумів одразу, чого я від нього хочу, тому його реакція була як і зазвичай – ниття та невербальне прохання взяти на руки. Я поступився, але дорогою проговорював умову. За 100 м від дому до Гліба нарешті дійшов сенс моїх слів та… він зліз з рук, одразу ж отримав ЦІЛЕ печиво і мою похвалу.

Алла Сергіївна акцентувала нашу увагу на тому, що хвалити Гліба під час самостійного ходіння до дитячого садочка було обов’язково. Тому що з часом необхідно було переходити від первинного заохочення (печива) до соціального (похвали), а надалі закріпити поведінку «ходити самостійно до дитячого садка» як звичайне явище. Наша кураторка нас попереджала, що якщо цього не робити, то є ризик потрапити в залежність від первинного заохочення. Також було необхідно вести записи результатів поведінкового втручання, щоб відслідковувати прогрес чи регрес поведінки і, в разі необхідності, коригувати наші дії.

Наступного дня Гліб одразу ж виконав мою умову і пішов самостійно до дитячого садка, жуючи печиво, що його він з’їдав дорогою цілих два. Я продовжував його хвалити і потай радів успіху.

З часом Гліб з’їдав дорогою одне печиво, потім половину, чверть і, нарешті, за два тижні він вже самостійно ходив в садок без печива. Це був наш перший успіх, який продемонстрував великий потенціал в розвитку Гліба і високий професіоналізм нашої кураторки.