Одного недільного дня ми з дружиною виявили, що у нас закінчилися молоко і хліб. Постало питання, хто піде в магазин. Дружина жартома запропонувала Глібу сходити самому за покупками, очікуючи, що син відмовиться, оскільки він ще замалий, щоб ходити самому в супермаркет. Проте, на наше здивування, Гліб… погодився, у нього загорілися очі і він готовий був одразу ж приступити до такого важливого завдання.
Все відбулося дуже спонтанно, ми з дружиною одразу розгубилися, не знаючи, як реагувати на згоду сина піти за покупками. Супермаркет знаходиться за рогом нашого будинку, дорогу переходити не потрібно, Гліб був у ньому багато разів, сам оплачував свої покупки, але це було у нашій присутності і з підказками. Вдома ми кілька разів гралися в магазин. В решті решт, самостійно купувати булочку в шкільній їдальні син навчився ще в першому класі.
Здається, всі необхідні приготування і навчання ми з Глібом провели, але це все були навчальні ситуації під контролем дорослих, а тут він захотів ОДИН вийти з дому, ОДИН зробити покупки і ОДИН повернутися додому з покупками.
І ми з дружиною наважилися. Вирішили, що я буду здалека слідкувати за Глібом, щоб він мене не бачив, але буду напоготові втрутитися будь-якої миті, а сину сказали, що він сам піде в магазин. Довго ми обговорювали, в якому вигляді дати Глібу гроші – готівкою або кредитну карту.
З готівкою, за попереднім досвідом, Гліб довго возився на касі, що могло викликати незадоволення покупців за ним і касира та могло призвести до поганих для нього наслідків. А карта була з безконтактною системою оплати Paypass для покупок до 500 гривень без пароля. Необхідно було просто піднести карту до терміналу для оплати. Гліб так вже робив у нашій присутності, тому ми все ж таки обрали дати йому кредитну карту.
Гліб одягнувся, надів смарт-годинник для зв’язку, взяв пакет для покупок, отримав інструкції від нас: які продукти необхідно купити і подзвонити мамі, коли вийде з магазину, і пішов в супермаркет. Я витримав паузу кілька секунд і пішов за ним, тримаючись на відстані, щоб син мене не помітив.
Гліб дорогою перевірив, чи замерзла калюжа, потім підійшов до входу в супермаркет, вдягнув маску (карантин поки ніхто не відміняв) і зайшов всередину. Я витримав паузу і зайшов за ним. Це була неділя, близько 13:00. Людей було багато. Сам супермаркет не дуже великий – на два поверхи і на кожному десь 120 м2 торгівельних площ. Хліб і молоко знаходилися на першому поверсі, тому я легко зміг його знайти, але при цьому ховатися між людей.
Гліб швидко зорієнтувався, взяв хліб, молоко і почав ходити вздовж кас, обираючи, де менше людей. Я в той час ховався за прилавками і колонами, спостерігаючи за ним, як у шпигунському бойовику.
Нарешті син обрав касу і став у чергу. В умовах карантину на кожній касі супермаркету зробили розмітку з жовтих ліній, щоб розмежувати людей, відділивши їх відстанню 1,5 м. 90% покупців цього не дотримуються, але наша родина це виконує і дітей ми цього вчимо. Гліб став у чергу перед жовтою лінією, очікуючи, коли покупець попереду перейде в наступну зону, розмежовану жовтою лінією.
Я в той час визирав з-за колони, готовий будь-якої миті вискочити на допомогу у разі необхідності, промовляючи при цьому про себе найголовніше правило тьютора – правило 5 секунд. Тобто, коли у дитини виникають складнощі при вирішенні якоїсь задачі, витримати 5 секунд, щоб дати їй можливість самостійно впоратись зі складнощами. І тільки якщо за 5 секунд дитина не зможе цього зробити ми можемо втрутитись.
На щастя, мені не довелося втручатися. Гліб виклав свої покупки на транспортуючу стрічку на касі, дочекався своєї черги, касирка пробила йому молоко і хліб. Він заздалегідь дістав картку для оплати, йому включили термінал для розрахунку. Син притулив картку до терміналу, оплата пройшла, він поклав хліб і молоко в пакет і, задоволений, вийшов з супермаркету. Вийшовши, подзвонив зі смарт-годинника дружині, точно виконавши всі інструкції.
Я прямував за ним до самого під’їзду, переконався, що він зайшов і пішов по своїм справам. Дружина зустріла Гліба в квартирі щасливого, що він САМ сходив за покупками в супермаркет.
І нехай він купив молоко з 1% жирності, а не з 2, 5%, як ми завжди купляємо, але це не головне. Головне, що наш син виявився вже досить підготованим для того, щоб самостійно ходити за покупками. Рано чи пізно цей момент повинен був настати. Ми з дружиною вважали, що Гліб ще маленький і недостатньо готовий для цього на даний момент. Виявилося, що насправді він може і знає набагато більше, ніж ми думаємо. Було страшно і нелегко відпускати його самого, але це необхідно робити. Адже ми хочемо, щоб наш син виріс самостійною людиною, а наша задача, як батьків, йому в цьому допомогти.
