Незважаючи на те, що цей блог я веду про Гліба, у цій статті я хотів би розповісти про нашого молодшого нормотипового сина Матвія.
Різниця у віці у наших дітей майже три роки (без одного місяця). Новина про другу вагітність застала нас із дружиною у складний для нас та нашої країни час – у серпні 2014 року, особливо з огляду на те, що на той момент ми жили в Донецьку. Ми вирішили, що потрібно залишити дитину. Якщо так склалася доля – значить так треба.
У вересні ми переїхали до Кривого Рогу за моєю роботою. Тимчасово. Немає нічого більш постійного, ніж тимчасове. Це якраз наш випадок. Ось уже 5 років ми живемо в Кривому Розі і дізналися, що Гліб має аутизм тільки тут, коли Матвієві було 3 місяці.
Пам’ятаю, як я приїхав у пологовий будинок до дружини з Глібом. Вона спустилася до нас, а Гліб взагалі не відреагував на появу дружини. Це теж був один із сигналів, який ми пропустили, бо на той момент ми ще не знали про аутизм Гліба.
Матвій ріс за графіком нормотипової дитини та пройшов усі стадії розвитку, які пропустив Гліб. Перше слово «Мама», контакт з однолітками на майданчику, а коли він доріс до віку чомучки – що це, хто це, навіщо, куди і чому і ще мільйон запитань на секунду. Голова йде навколо від його нескінченних питань. Це ті моменти, яких не було у Гліба. Завдяки Матвію ми з дружиною повноцінно відчули всі стадії розвитку дитини до 4-х років.
Ми намагаємося приділяти однаковий час обом нашим дітям. Хоча Гліб і потребує більшої уваги, ми робимо все, щоб не провокувати в Матвії образу, що Глібу більше додається нашої уваги та зусиль. Та й Матвій така дитина, що не дасть забути про себе. У нього дуже живий та веселий характер. У садку всі з ним дружать, він знає імена всіх 25 людей із групи, на дитячих святах у садку завжди на перших ролях.
Як і всі брати з невеликою різницею у віці вони сваряться, миряться, діляться, допомагають одне одному. Матвій багато повторював за Глібом доки не пішов у дитячий садок. Після трьох років у нього стало з’являтися своє «я» та свої бажання.
Якось ми проходили повз один дитячий майданчик, де грали кілька дітей 6-10 років. Гліб із Матвієм попросилися там пограти. Через кілька хвилин спілкування діти зрозуміли, що з Глібом щось не так і не грали. Він розплакався і просив, щоб я втрутився. І тут Матвій побачив усе це, пішов до цих дітей і сказав, щоб вони взяли Гліба із собою погратись!
Я був дуже гордий за нашого молодшого сина! Чотирьохрічка набралася хоробрості і заступилася за свого старшого брата перед 6-10-річними дітьми! Хоч діти Матвія не почули і довелося мені втручатися в ситуацію, але тоді я зрозумів, що Матвій для Гліба в майбутньому стане дуже добрим другом і підтримкою.
