У п’ятирічному віці у Гліба з’явився перший карієс. Постало питання про відвідування стоматологічної клініки. Ми обговорили це зі своєю кураторкою і тепер, завдяки її професійній допомозі та порадам, Гліб не боїться ходити до стоматолога.
У приватних кабінетах нам давали одну відповідь – «Немає ліцензії на лікування дітей». Мова навіть не заходила про те, що у сина аутизм. Приватні лікарі не хочуть працювати з дітьми такого віку, а якби дізнались, що у дитини аутизм, то й поготів. Довелося піти у державну дитячу стоматологію. Це був перший візит Гліба до стоматолога, тому для нього було дуже важливо отримати перший позитивний досвід у цій справі.
Отже, загалом все це зайняло 3 тижні та 6 відвідувань. Розпишу за часовими інтервалами, щоб було зрозуміло.
Тиждень 1. Вівторок. Візит 1.
Спочатку я пішов до стоматології сам, щоб домовитись, що ми прийдемо з Глібом на екскурсію просто подивитися. Підійшов до завідуючої, озвучив проблему: дитина з аутизмом, хочемо прийти, подивитись, призвичаїтися. Подивилась на мене завідуюча як на ідіота, одразу відмовляла – немає часу проводити екскурсії, ідіть до приватників та ін. Я наполягав: іти більше нікуди, а зуби лікувати потрібно. Врешті решт повела мене до лікаря (молодий хлопчина років 30), познайомила, домовились прийти ввечері в четвер після 17 години, коли буде мало людей.
Трішки про саму стоматологію. Кабінет, де лікують зуби дітям, великий, в ньому поміщаються три крісла, але працюють тільки два, при цьому одночасно два лікаря працюють в одному приміщенні. В середині дня людей купа, запис по талонах на визначений час, але постійно трапляються якісь накладки і збирається черга до двох лікарів під одним кабінетом. Менші діти стогнуть під кабінетом, хто в кабінеті на кріслі – кричить не своїм голосом. Коротше – моторошно.
Я тривожуся. Як Гліб поставиться до такого середовища? Чим заманити його в кабінет? Яке заохочення обрати, щоб він захотів зайти в цей дитячий філіал пекла?
Вдома показали Глібу мультик про доброго лікаря стоматолога, пограли в стоматолога, заглядали одне одному до рота, показували зубки та длубали паличкою, що схожа на стоматологічні інструменти. І весь період підготовчої роботи продовжували гратися та дивитись мультфільм.
Тиждень 1. Четвер. Візит 2.
Після дитячого садка зайшли в стоматологію, піднялись на другий поверх. Сидимо в коридорі. Людей досить багато як для кінця робочого дня. Хоча стоматологія працює до 19 години. Потрохи люди розходяться, але залишилась одна дівчинка років восьми, до іншого лікаря, не до нашого. Наш лікар звільнився і був готовий нас прийняти, а дівчинка сиділа у сусідньому кріслі. Я взяв з собою цукерки для мотивації і Гліб готовий вже був зайти в кабінет за цукерку, але раптом ця дівчинка почала кричати, оскільки їй свердлили зуб. І ВСЕ… Гліб позадкував як рак і поповз із дверей назад в коридор. У мене весь ентузіазм провалився нижче плінтуса, десь у підвальне приміщення. Я сподівався, що Гліб хоча б покаже свої зуби і лікар зможе оцінити проблему… Але не так сталося, як гадалося. Лікар вийшов в коридор, але Гліб втік в кінець коридора, очі перелякані. Він не хотів підходити до лікаря навіть за цукерку, яку я попередньо віддав лікарю. Через кілька хвилин сумісних умовлянь Гліб все ж таки підійшов і взяв із рук лікаря цукерку і ми попрощались. Домовились наступного разу прийти в понеділок.
З важким серцем я прийшов додому і думав, що все пропало. Доведеться його силоміць тягнути до стоматолога, як це роблять всі батьки маленьких дітей, в тому числі і нормотипових. Вдома дружина мене підбадьорила, але тривого засіла глибоко в мені.
Тиждень 2. Понеділок. Візит 3.
Протягом всіх вихідних дивились мультик та грали в стоматолога. Вдома Глібу подобається гратися, він навіть сам попросив включити йому мультфільм. Як же буде у клініці?
В понеділок після дитячого садочка я сказав Глібу, що ми йдемо до стоматолога. В нього почалась паніка і Гліб почав проситися додому. За цукерку (а як же без них?) вмовив зайти в стоматологію просто показати зубки. Дочекались, поки лікар звільниться, хоча людей знов було багато, що, за словами лікаря, не типово для кінця робочого дня. Лікар вийшов в коридор, привітався з Глібом… і диво! Гліб не втік, привітався за руку, сказав: «Привіт» і, звичайно ж, отримав цукерку від лікаря. За другу цукерку він відкрив рот і показав свої зуби. Нехай це було в коридорі при тьмяному освітленні, але він довірився лікарю і відкрив йому рота. Це був прогрес, потрібно було його закріплювати і продовжувати. В черзі на нас дивилися з подивом. Прийшли в стоматологію, показали зуби в коридорі і пішли. Ненормальні якісь. Хоча, що таке норма? Те, як чинить більшість? Чи завжди вірно чинить більшість? Більшість батьків силоміць тягнуть дітей до стоматолога і саджають в крісло? Чи це правильно? Чи це нормально?
Тиждень 2. Середа. Візит 4.
Як зазвичай, після садочка ідемо в стоматологію. Гліб іде з задоволенням і підстрибує. Звичайно ж, адже там роздають цукерки, чому б не зайти, наїстися цукерок і піти?
Заходимо. В черзі сидять мама, тато і хлопчик років 3,5 (приблизно). У хлопчика ось-ось розпочнеться істерика, він проситься додому, каже, що не хоче іти і таке інше. А що батьки? Мама: «Ти що, дівчинка? Чого ти плачеш, як дівчинка? Ти ж чоловік і т. ін.» Тато майже те саме: «Якщо сам не підеш, я тебе силою заведу і посаджу в крісло!» Що, в принципі, і сталося. Хлопчик кричав, як різаний, хоча йому тільки подивились зуби і нічого не лікували. Він своїми криками налякав дівчинку років дев’яти, що сиділа в сусідньому кріслі і вона лише з …надцятої спроби наважилася відкрити рота, щоб полікувати зуби. А прийшла вона з старшою сестрою, яка дзвонила мамі та жалілася, що молодша боїться. Мама навіть говорила з нею телефоном та обіцяла прийти в поліклініку. Загалом за цими історіями серіал знімати можна.
Ми з Глібом сиділи весь цей час в коридорі. Гліб грався на моєму телефоні, я сидів, хвилювався, в тому числі і за того хлопчика. Просиділи під дверима майже годину. Коли всі розійшлись і в кабінеті нікого не залишилось, наш лікар вийшов до нас і нам за цукерку вдалося заманити Гліба в кабінет, хоч заходив він туди з побоюванням. Гліб сів в крісло, лікар його покатав, дав цукерку і… син показав свої зуби лікарю з інструментом. Лікар розповів мені фронт робіт: це одразу тимчасова пломба з миш’яком, що вбиває нерв у зубі, а потім, за тиждень, ставиться постійна пломба. Гліб нічого не зрозумів. У нього все було добре. Поряд ніхто не кричав від болю, на кріслі покатали, цукерку дали, в стоматолога погралися і відпустили додому. Виявляється, ходити до стоматолога дуже весело і ще цукерки дають.
Додому ми поверталися в піднесеному настрої, а у мене ніби камінь звалився з душі.
Тиждень 2. П’ятниця. Візит 5.
В четвер після дитячого садочка Гліб сам просився до стоматолога, ледве його вмовив іти додому за цукерку, оскільки призначено нам було на п’ятницю.
І ось в п’ятницю настав день Х, коли треба було іти до стоматолога і лікувати зуб. Гліб ішов у гарному настої, адже йому нічого поганого в стоматології не зробили. Ніхто не кричав на нього, не тягнув силоміць в кабінет, а навпаки давали цукерки і катали в кріслі. Нема чого боятися. Але я знав, що буде далі і хвилювався, як він сприйме те, що його заманили і зробили боляче.
Я попередньо купив набор машинок, щоб лікар подарував їх Глібу після прийому та хоч якось компенсував довіру сина і згладив біль від лікування зуба.
Ми, як зазвичай, посиділи в коридорі, почекали поки всі розійдуться і ось лікар вийшов до нас. Гліб спокійно зайшов в кабінет і сів в крісло. Але ми розуміли, що син не буде сидіти спокійно, коли включиться бормашина. Тому я сів в крісло, Гліб сів на мене і я затиснув його руки і ноги. Лікар з допомогою медсестри вставив розширювач і капу (спеціальну силіконову штуку між зубів). Гліб почав нервувати, кричати та вириватися. Але виривався він не довго, сидів спокійно і тільки стогнав. Лікар зробив все швидко – просвердлив, поставив миш’як і тимчасову пломбу. Вся процедура зайняла не більше трьох хвилин. Всі пристосування було знято, Гліба відпустили. Він отримав машинки від лікаря і багато похвали від усіх (мене, лікаря, медсестри). Не пройшло і двох хвилин, як Гліб заспокоївся, розглядав машинки і просив телефон, щоб пограти в ігри. Лікар був дуже здивований тим, що він так швидко заспокоївся. А йому є з ким і з чим порівняти. Домовились наступний раз прийти за тиждень.
Додому ми обидва йшли у доброму гуморі: Гліб з новими машинками, цукеркою і тимчасовою пломбою, а я скинувши камінь з душі.
Тиждень 3. П’ятниця. Візит 6.
Ось і настала п’ятниця. Я весь тиждень міркував, як відреагує Гліб на новий візит до стоматолога після того, як минулого разу йому було боляче під час лікування. Не без допомоги мотиваційних предметів (цукерки і мій смартфон), але і без великих зусиль та умовлянь син, як завжди, після дитячого садочка, наприкінці робочого дня погодився піти до стоматолога.
До приміщення стоматології він заходив вже як до себе до дому, знав, куди іти і, мабуть, про те, що його чекає теж. Посиділи ми під кабінетом не довго, поки пацієнти, що були перед нами, не розійшлись. В коридор визирнула медсестра, впізнала нас і покликала лікаря. Гліб в цей час грався в ігри на моєму телефоні і не хотів заходити в кабінет. Довелось застосувати метод рахунку від 5 до 1, але після 3х Гліб сам віддав телефон, трохи пообурювався ниттям і пішов в кабінет разом з лікарем і зі мною.
Ми сіли в крісло, лікар трішки нас покатав, дав потримати інструмент – дзеркало для огляду зубів, але Гліб нервував та хотів піти. Я затиснув його руки і ноги. Лікар за допомогою медсестри поставив капу і почав працювати. Гліб, звичайно ж, плакав, як міг кричав, що хоче піти. Хоча з капою в роті у нього виходив лише стогін. АЛЕ він не пручався з усіх сил і більш-менш сидів спокійно, хоча процедура установки постійної пломби зайняла дещо більше часу, ніж минулого разу (за моїми відчуттями хвилин 8-10).
Після установки пломби Гліб отримав від лікаря заздалегідь приготований мною конструктор і обіцяну цукерку. За хвилину після отриманих подарунків Гліб заспокоївся та єдиним його бажанням на той момент було продовження перерваної гри на телефоні. Ми трохи посиділи, Гліб був спокійний, додому йти не хотів, тільки гратися. Ледве вмовив його піти додому і там продовжити гру. Цього вечора ми не займалися, а Гліб весь вечір просидів за іграми в телефоні, але він заслужив це заохочення своєю мужньою поведінкою у стоматолога.
Хочу подякувати лікарю Криворізької дитячої стоматологічної поліклініки Кучеренко Сергію Сергійовичу за розуміння нашої ситуації та чуйність.
За тиждень ми знову пішли в поліклініку до того ж лікаря лікувати другий зуб з карієсом. Все пройшло так само чудово, як і першого разу. Тепер Гліб ходить в стоматологію спокійно та без ниття.
