Одним із поширених міфів про аутизм є те, що люди з аутизмом не відчувають емоції та не мають емпатії до інших людей. В цей міф вірять не тільки люди, які непов’язані з темою аутизму чи психологію взагалі ( більшою мірою під впливом фільму «Людина дощу»), але й деякі психологи, які не спеціалізуються на темі аутизму. На прикладі Гліба я хочу розвіяти цей міф, розповівши про деякі життєві ситуації, пов’язані з проявом емоцій та емпатії  у нашого сина.

До того як Гліб навчився комунікувати з нами спочатку за допомогою альтернативної системи комунікації PECS, а потім вже й словами, у нього переважно були негативні емоції, що було пов’язано з непорозумінням між оточуючими та ним. Дуже складно проявляти позитивні емоції, коли оточуючі тебе не розуміли, а ти не міг донести до них свої потреби ніяким способом.

Після налагодження комунікації у Гліба стали більше проявлятися позитивні емоції. Негативні нікуди не поділися, проте радощі, веселості та інші позитивні емоції набагато частіше проявлялися.

Йшов час, син ріс, комунікація ускладнювалася. Школа це взагалі був тест на стресостійкість, який Гліб пройшов дуже успішно. Саме в цей час почалися проявлятися перші ознаки емпатії у нашого старшого сина. До цього таких ознак не було, але це не означає, що і емпатії у нього не було.

Одного разу моя дружина Ірина вирішила провести експеримент. Вона закрила своє обличчя руками і зробила вигляд, що плаче, перед Глібом. Реакція сина була неочікуваною для неї. Він підійшов  до своє мами та спитав, що трапилося та чому вона плаче, а потім вони обійнялися. Чому неочікуваною? Бо у дошкільному віці Гліб не звертав уваги, якщо, наприклад, наш молодший син Матвій плакав, проте зараз він обов’язково спитає, що трапилось.

З появою перших кишенькових грошей Гліб спочатку купував все тільки для себе, потім він став ділитися з Матвієм деякими  смаколиками, а іноді купувати нам з дружиною якісь шоколадки або цукерки. Коли син віддавав нам з дружиною смаколики, він аж сяяв він задоволення від того, що зробив приємно комусь.

Емоційно найскладніший прояв емпатії у Гліба був трохи з негативним відтінком. Одного разу зранку, коли ми з дружиною ще спали, син прийшов до нас просто ридаючи від горя. На наше питання, що трапилося Гліб відповів, що йому наснилося буцімто… Ірина померла. Ми звичайно його одразу почали заспокоювати, він обійнявся з дружиною та згодом перестав плакати. Це був дуже емоційний момент, який ще раз доказав про наявність емпатії у Гліба.

Емпатія у нього була завжди, тільки вона була непомітною для нашого ока. Чим доросліше стає син, тим більше проявляються ознаки емпатії у нього.