Гліб наша перша дитина. Ми з дружиною, як молоді недосвідчені батьки, не надавали особливого значення деяким моментам у розвитку сина, хоча тривожних сигналів було більш ніж достатньо.
До трьох років Гліб не розмовляв і всі (від лікарів до родичів та знайомих) говорили почекати, мовляв, ще розмовиться, набирає словниковий запас і т.д. Найбільше в цей період викликало побоювання не те, що наша дитина не розмовляє, а нескінченні істерики з приводу. Саме із цим запитом ми вирішили звернутися до приватного дитячого психолога.
Я зателефонував, домовився про зустріч. Зустріч наша тривала близько однієї години, під час якої психолог вислухала нас і водночас спостерігала за Глібом. Наприкінці ми отримали дуже обережний вердикт : «Швидше за все, у нього АУТИЧНІ РИСИ».
Аутичні риси, аутизм, РАС – тоді для мене це були незнайомі слова, які мені двома словами пояснила психолог. Дружина щось чула про аутизм, але мені це було незнайомо. Наш консультант порадив звернутися до невролога, який ніби займається такими дітьми. Вийшли ми після консультації з важким серцем та розгубленістю в очах
За час очікування до консультації у невролога я почав читати інформацію в Інтернеті про аутизм. Чим більше я читав, тим ясніше я розумів, що більшість ознак аутизму підходить до Гліба:
- Відсутність мови
- Нескінченні істерики
- Вибірковість у їжі
- Відсутність вказівного жесту
- Відсутність емоційного контакту з нами та дітьми
- Схильність до ритуалів
З цими питаннями ми прийшли на консультацію до невролога, але як тільки ми зайшли до кабінету лікаря, Гліб заліз до мене на руки і розплакався. Цей ескулап ще намагався підсунути якісь картинки синові, але той плакав не перестаючи, і за п’ять хвилин консультації видав діагноз: «Типовий аутист, як за книжкою». Зараз я б відреагував інакше, але тоді ми з дружиною були розгублені і не знали, що робити і як реагувати. Ми ще зробили ЕЕГ голови, на якому Гліб кричав весь час не своїм голосом. У результаті цей невролог виписав ліки, сказав пропити курс і через 3-4 місяці з’явитися знову на прийом.
Тоді нам здавалося, що ми знайшли порятунок від наших бід. Ось зараз проп’ємо ліки, можливо навіть не один курс і все у нас налагодиться. Ми ще не знали, що це лише початок нашого довгого та важкого шляху, який досі триває.
